Биківня – від території смерті до місця пам’яті
14 березня 19:00

Як жив Київ у часи Великого терору? Де у столиці розташовувалась таємна спецділянка НКВС? У який будівлях Києва відбувались розстріли? Як, чому і скільки приховували правду про Биківню? Хто з відомих українських діячів представлений у Биківнянському мартирологу?

Реєстрація.

Про це ви дізнаєтесь на лекції, що відбудеться 14 березня 2018 року, о 19.00 за адресою: вул. Кирилівська, 26/2.

«Великий терор» – період наймасовішого знищення сталінським режимом мирних громадян у 1937-1938 роках.
Офіційно початком «Великого терору» став оперативний наказ НКВС СРСР № 00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів» від 30 липня 1937 року, затверджений Політбюро ЦК ВКП(б) 31 липня 1937 року. Проте наявні документи НКВС (накази, листування, телеграфи) свідчать, що масові репресії готувалися заздалегідь, а наказом лише формалізували потрібні процеси.

Україна у 1937-1938 роках перетворилась фактично на «фабрику смерті». Ще до початку дії оперативного наказу № 00447, у червні 1937 року, розпочались масові арешти, а 10 липня 1937 року політбюро ЦК КП(б)У розіслало по областях УРСР вказівку про початок роботи позасудових репресивних органів – обласних трійок УНКВС, створених для спрощення процедури слідства. Трійка як позасудовий орган одночасно виконувала кілька функцій – слідчу, обвинувачувальну та репресивну. Заарештований був фактично позбавлений права на захист (на адвоката) чи оскарження вироку. Переважна більшість справ була побудована не на фактах, а на власних свідченнях обвинувачених. Свідчення, як правило, не перевірялись, жодними доказами провини арештованого, як правило, не цікавились.

Лекторка – Тетяна Шептицька, заступниця генерального директора з наукової роботи Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили».

__

Лекція проходить урамках лекторію проекту “Остання Адреса”. Це широка громадська ініціатива, що має на меті увічнення пам’яті наших співгромадян, що стали жертвами політичних репресій та державного свавілля в роки тоталітарної Радянської влади. Результатом такої ініціативи має стати поява багатьох тисяч меморіальних знаків, одного зразку, на фасадах будинків, що стали останніми прижиттєвими адресами жертв репресій.

Основоположним принципом цього проекту є «Одне ім’я, одне життя, один знак».